УКР РУС
Добавить в избранное Домой  Контакты  Карта сайта 
  • Изучение испанского языка по Скайпу
  • Объявления
  • Фотографии Испании
  • Словарь
  • Форум
  • Туризм в Испании
  • На форуме
  • Cдам квартиру в Барселоне. [clasesencasa, 19:37]
  • особенности съема квартиры в Испании [clasesencasa, 19:27]
  • снять квартиру в Барселоне и окрестностях [clasesencasa, 19:35]
  • Вибори Президента України 2014 [bombero, 01:03]
  • встречу,доставлю в аэропорт Барселоны, Жироны. [viv, 09:03]
  • Сдаю виллу с видом на море на Коста Брава, Испания [viv, 09:42]
  • Индивидуальный отдых в Барселоне . [artabash125, 13:54]
  • Пользовательского поиска
    Публикации

    Будуймо Україну разом!

    Будуймо Україну разом!

    Ексклюзивне інтерв’ю з Богданом Безкоровайним, завідуючим відділом громадських зв’язків „Федерації Українських Асоціацій Іспанії", засновником першої української громадської організації в Португалії „Спілки Українців в Португалії", секретарем „Комісії Допомоги Українським Громадянам за Кордоном".

    – Як давно створена ваша організація?

    – Федерація Українських Асоціацій Іспанії була створена три роки тому, в травні 2003 року. Створена вона за ініціативою Посольства України в Королівстві Іспанія. Це була чудова ідея. Головним завданням Федерації є об’єднати всі регіональні асоціації українців для координації їхньої діяльності.

    Вона повинна виступати виразником всіх проблем української діаспори перед урядами України та Іспанії, світових організацій.

    Справа в тому, що створити в Іспанії якусь єдину українську організацію, з іншою структурою, практично не можливо. Тут слід врахувати територію країни і відстань між містами, не кажучи вже про острови. А останнім часом українські об’єднання в Іспанії почали рости, наче гриби після дощу, в різних регіонах країни. Тому варіант створення Федерації був в такій ситуації оптимальним.

    На сьогодні в Федерацію входить формально вісім регіональних об’єднань та регіональних асоціацій. Однак в Іспанії створено вже шістнадцять асоціацій, що носять український характер. Три з них в Мадриді, по одній в містах Барселона, Валенсія, Уельва, Овьєдо, Аліканте, Мурсія, Вільяробледо, Таррагона, Фігейрес, Кастельон де ла Плана, Леріда, Лас-Пальмас та Торремолінос. З різних обставин половина асоціацій не входять до складу Федераціїї, мотивуючи це хто чим. Одні скаржаться на недосконалість статуту (а воно і справді так), інші – на міжусобиці вже існуючих членів, ще інші – на свою непотрібність в складі Федерації, тобто не хочуть там бути зайвими.

    Та найбільша біда полягає в тому, що навіть ті, що входять в склад Федерації, зайняли різні її полюси, що привело практично до розколу, який, на жаль, завжди і всюди відповідає українському менталітету. Тому серед тих, хто складає Федерацію, можна також зробити своєрідну класифікацію. Це:

    • „ ті, хто замовляє музику" – тобто контролює всі виділені кошти для реалізації різних проектів та розподіляє їх на свій розсуд без жодних узгоджень з іншими;
    • „кишенькові" – ті, що, отримавши якусь копійку, обережно мовчать або навіть і підтакують;
    • „опозиційні" – які ніяк не можуться примиритися з свавіллям керівної сили;
    • „ мертві душі" – які практично не існують взагалі або існують тільки на папері, однак служать об’єктом для використання в окремих аферних діях.

    Тому зовсім не дивують речі, що відбуваються іноді, до прикладу: виключення члена Ради Федерації за вимоги прозорості роботи, участь в засіданні Ради в аудіорежимі однієї з „мертвих душ", для того щоб тільки створити кворум, обрання в склад контрольно-ревізійної комісії виключно членів Ради (щоб самі себе контролювали і звітувались перед собою), включення до Федерації нового її члена, який діє в національному масштабі і налічує всього трьох осіб (для того щоб мати при необхідності додатковий голос)... Але, на жаль, це не тільки у нас мають місце такі речі, це загальна слабість нашого народу, яку так не просто вилікувати.

    Особисто я не маю ніякого відношення до створення Федерації, так як вона створена ще до мого приїзду в Іспанію. До цього я майже два з половиною роки працював в Португалії, де був автором ідеї, ініціатором і одним із засновників першої української громадської організації в цій країні – Спілки Українців Португалії. Потім мене запросили працювати в Іспанії, тому в серпні 2004 року я прибув сюди.

    – Чим займається Ваша організація?

    – Кожна асоціація має власний статут, зареєстрований у відповідних державних установах Іспанії і користується ним автономно. Головне завдання Федерації полягає в координації роботи асоціацій, членів Федерації.

    Що стосується роботи асоціацій, то вона є досить різноманітною і включає в себе найбільш необхідні аспекти діяльності. Тому і створені при Федерації відділи, які повинні бути координаторами роботи в своїх напрямках: планово-економічний, юридичних питань, громадських зв’язків і інформації (який очолюю я), культурно-просвітницький, організаційно-масовий та відділ молодіжної політики. Хоча, на мою думку, відділи освіти і культури варто було б відокремити. Можна б створити і видавничий відділ, зараз ще, на жаль, не маємо свого друкованого органу.

    На річних зборах Ради Директорів Світового Конгресу Українців, що проходив у серпні минулого року в Харкові, була створена Комісія Допомоги Українським Громадянам за Кордоном, яку очолив президент однієї із наших асоціацій пан Василь Борсук. До складу комісії ввійшли ще двоє керівників українських громад з Іспанії – Лариса Пономаренко з Мурсії та Юрій Чопик з Мадриду. А тепер і я виконую обов’язки секретаря комісії. Комісія створена для того, щоб вивчити проблеми, котрі переслідують наших співвітчизників в різних країнах світу, зібрання необхідних матеріалів та представлення цих питань у відповідних структурах для їх вирішення.

    Буквально два тижні тому Василь Борсук повернувся з Києва, де мав низку зустрічей у міністерствах та відомствах України, зокрема в Міністерстві закордонних справ, Міністерстві освіти і науки, Міністерстві культури, мистецтв і туризму, Інституті досліджень діаспори, Товаристві „Україна-Світ".

    Єдиний, хто відмовив у зустрічі, – це Державна Митна Служба України, до якої є серйозні претензії.

    – Чи може чимось конкретно допомогти Ваша організація українцеві, що проживає в Іспанії? Коли виникає загроза депортації, чи виникають інші, можливо, юридичні питання.

    – На сьогодні українці в Іспанії (як, на мою думку, і всюди) зустрічаються з масою проблем, які потребують вирішення. Але серед найголовніших можна назвати: репатріацію українців у випадку смерті, визнання Іспанією українських посвідчень водія, конвалідація дипломів... Існують й інші, які включають в себе питання освітнього чи культурного життя, скажімо, мається на увазі створення українських шкіл та культурних центрів. Ми намагаємося вирішувати, чи сприяти у вирішенні цих питань. І тут багато чого залежить від нас самих.

    Іспанська влада завжди іде назустріч іноземцям, виділяючи значні кошти для них. Єдине, що необхідне для цього, – розробляти проекти і виконувати їх. Але тут іноді відіграє геть негативну роль знову ж таки наша українська ментальність.

    Наведу такий приклад: один із керівників української асоціації вирішив збудувати Український Культурний Центр. Для цього знайшлося багато спонсорів, люди по два-три місяці працювали на спорудженні цього дому задарма, маючи надію на спільний дім, зрештою, після його відкриття президент оформлює його на своє власне ім’я і робить з нього свій приватний ресторан, де справляють весілля росіяни, молдавани, румуни.... дохід весь іде йому в кишеню, а на річних зборах він не подає жодного фінансового звіту, та ще і стверджує: "Я ще не опустився до такого рівня, щоб звітуватися перед людьми"...

    Не знаю, як ви ставитесь до таких речей, але наслідком стало те, що дана асоціація практично залишилася такою тільки на папері, щоб ще вибивати копійку з іспанської кишені, а люди, хто до неї входив, порозбігалися...

    Тому це тільки один із прикладів життя представників четвертої еміграційної хвилі.

    Що стосується депортації з Іспанії, то хочу зазначити, що ця країна дуже лояльна по відношенню до іноземців, в тому числі нелегалів. Ніхто нікого просто так не депортує, тут треба „заробити" на те. Мало того, тут крізь пальці дивляться і на дрібні порушення, прощаючи навіть таке, як, скажімо, незначні крадіжки в магазинах.

    Але в той же час Іспанія є і бюрократичною державою. Іноді тут можна попасти і „під роздачу". Наведу такий приклад, який недавно мав у нас місце: один із наших співвітчизників, проходячи парком, побіг надати допомогу своєму товаришу, якому перед цим дісталося в бійці. Тут він попав в поле зору поліції і був затриманий. Згодом йому дали депортацію, хоча насправді він був зовсім невинним.

    Місцева асоціація українців неодноразово зверталася з клопотаннями по цьому питанню в різні інстанції, однак виправити становище нам не вдалося. Тому ми завжди стараємося допомогти, однак змінити іспанське законодавство ми не в силі.

    – Скільки зараз нараховується українців в Іспанії? Це люди, які мають легальний статус, чи нелегали?

    – Абсолютно точну кількість українців в Іспанії встановити не можливо. За даними Міністерства праці Іспанії, на кінець 2005 року у них було зареєстровано, без дуже малого, п’ятдесят тисяч українських громадян, що є резидентами Іспанії. Але після того часу вже багато нових громадян України отримали документи. Інші, перебуваючи тут нелегально, знаходять робочі контракти, їдуть на Україну і вже безпосередньо там, в Посольстві Іспанії, отримують робочу візу, повертаються сюди і тут отримують дозвіл на перебування. Тому кількість легалізованих осіб постійно зростає.

    Однак, за даними американських компаній по переказу грошей з Іспаніїна Україну, в Іспанії нараховується 360 – 400 тисяч українців. Крім того, велика кількість перебралася сюди з інших країн: Португалії, Італії, Чехії, Польщі, Німеччини, Аргентини із метою отримати дозвіл на проживання і роботу.

    Стосовно нелегалів, то тут справді картина кількісного складу неясна. Багато з них ніде не зареєстровані, навіть не мають прописки або взагалі ніяких документів. Є такі люди, що практично знаходять тимчасові роботи, щоб вижити, а є і такі, що живуть на вулицях чи в закинутих будівлях, ночують в парках, смітниках...

    Тому, виходячи із всього перерахованого, можна говорити про те, що в Іспанії на даний час знаходиться біля півмільйона наших співвітчизників.

    – Як Ви вважаєте, заробітчани будуть повертатися згодом на Україну?

    – Я переконливо можу сказати про те, що на Україну повернеться менше 50 % українців, які вже живуть тут сім’ями, придбали тут житло, створили свій бізнес чи започаткували якусь власну справу. Їхні діти успішно здобувають освіту, навчаючись в іспанських школах і студіях.

    Навряд чи повернуться туди, де багато з них закинули все або майже все, а є і такі, що всю свою власність вже продали. Тут їм прийшлося відчути зовсім інший присмак життя, і коли складні часи вже позаду, коли вони і мову вивчили, і роботу пристойну одержали, то чи варто шукати від добра добра іншого?

    В Іспанії всі живуть в рівних умовах і правах, тому ніхто не дискримінує українців, так само, як і інші нації і народності. Навпаки, до них ставляться з повагою і відверто не приховують, що це дуже працьовитий народ, який піднімає економіку їхньої країни. Але хочу сказати, що українці самі повинні розуміти те, що Іспанія для них стала другою Батьківщиною, а тому поважати її і служити для її користі. В свою чергу Іспанія також повинна розуміти це і відноситись до них, як до своїх дітей.

    – Чи варто Україні докладати усіх зусиль, щоб повернути розселених українців на батьківщину?

    – Я вже говорив, що Україна, на превеликий жаль, втратила значну кількість своїх дочок і синів, котрі, безумовно, наповнили б арсенал її трудового та інтелігентного класів. Чи можливо зараз створити таке чудо, щоб люди кидали все, роками надбане і нажите тут ними, і повертались на Україну?

    Люди, які приїхали сюди, в першу чергу дивляться на економічну ситуацію. Думаю, що тут слід би зосередити увагу на іншому, докладати всі зусилля, щоб ці люди більше працювали для України, незалежно, де вони знаходяться . Зазначу, що вони і так внесли вже немалий вклад в розвиток української економіки. Подумайте добре, скільки грошей переправляється щоденно на Україну заробітчанами. І всі ці гроші залишаються на Україні, працюючи саме на неї. Тому не важливо, де українець буди жити, користь для України він може приносити завжди. І не потрібно ганьбити цих людей і обзивати зрадниками. Пригадаймо і те, що із чотирьох хвиль еміграції тільки одна була політичною, решта всі – трудові.

    Особисто я мандрую країнами вже 11 років, але завжди мрію повернутись туди, де я народився і виріс. І для цього не потрібно прикладати нікому ніяких зусиль. Повернусь колись сам.

    Але таку дорогу я вибрав сам, тому ще хочу попрацювати трохи по різних країнах, де живуть і працюють мої співвітчизники. Насамперед приваблюють мене ті країни, де ще досі не створені українські громадські структури. Для прикладу, це такі країни ЄС, як Ірландія та Кіпр, є і інші: Єгипет, Йорданія, Південна Корея...

    Тому по завершенні іспанської одіссеї треба вирішувати перспективу іншої, тим паче мені вже не звикати.

    – Чи вважаєте доцільним подвійне громадянство для українців, які проживають за кордоном?

    – Моя особиста думка, що подвійне громадянство для українців доцільне. В 2001 році я був учасником ІІІ Всесвітнього Форуму Українців, що проходив в Києві. На його закритті запам’ятався мені один виступ молодого хлопця – українця з Канади. Він, будучи досить вдалим політиком і бізнесменом, хотів реалізувати свій потенціал і на Батьківщині своїх предків, та, на жаль, українське законодавство завадило в цьому, саме через те, що на Україні немає подвійного громадянства.

    А будь-яка особа, що має громадянство, має і безпосередній влив як на політику, так і на економіку. Я вважаю, що від подвійного громадянства ми нічого не втратили б, а набули би багато чого. Тому новій владі, уряду і парламенту слід би звернути увагу особливо на це питання і позбутися старих стереотипів.

    – Як на Вас, що можна зробити для того, щоб українці з діаспори могли ефективно голосувати? Я маю на увазі, що не кожен може проїхати сотні кілометрів до нашого Посольства, де зазвичай організовується виборча дільниця. Чи доцільне електронне голосування?

    – В Іспанії, наприклад, вже існує така форма голосування, як електронна. Дуже зручний спосіб, людина може проголосувати в день виборів, прямо перебуваючи вдома. А що у нас? Коли відбувались останні багатократні вибори Президента України, я проживав в місті Валенсія. На цілу Іспанію були створені тільки дві виборчі дільниці при дипломатичних представництвах України в Мадриді та Барселоні. І до одного, і до іншого місця добиратися 400 кілометрів. І люди мусили туди їздити по 3 – 4 рази, звичайно, витрачаючи свій вільний час і власні кошти. Я також їздив до Барселони.

    А ось ще один випадок, що трапився зі мною вже під час парламентських виборів в березні цього року. Я не стою на консульському обліку, тому не був включений в попередній список виборців. Проживав від Мадриду 200 км і, будучи там, зустрівся з головою виборчої комісії. Правда, зустріч відбулася просто на вулиці, і ні в мене, ні в нього часу не було. Він пояснив мені, щоб я написав заяву і разом з копією паспорта відправив по електронній пошті. Я в той же день все виконав, як домовились. Прийшов день виборів, я приїхав до Мадриду, а в виборчих списках мене немає. Я не став виясняти ситуацію з головою, але він, виявляється, був наскільки заклопотаний своїми справами, що два тижні не відкривав свою електронну скриньку. Звичайно, у голосуванні мені було відмовлено, і я не зміг виконати свій громадянський обов’язок. Якби у нас була запроваджена система електронного голосування, такі речі відпали би самі по собі.

    – Чи варто організовувати український лобі у інших країнах, по принципу американського чи єврейського? В яких сферах?

    – Важко порівнювати українську націю з нацією американською чи нацією єврейською. І у американців, і у євреїв зовсім інші і історія, і культура, і психологія, і менталітет, тому порівнювати їх із слов’янами, а особливо з українцями, дуже складно.

    Американці і євреї завжди мали і мають зараз великий вплив на всю світову спільноту у найрізноманітніших сферах суспільного життя. Тому, запроваджувати свої лобі, закулісну таємну діяльність, що могла б вплинути на зміну законодавства тієї чи іншої країни в цілому, мабуть, недоречно.

    Тим більше, чинити прямий тиск (аж до підкупу і шантажу) на чиновників законодавчих органів у нас ніколи не вистачить сили, бо у нас немає такої організованості, як, скажімо, у тих самих євреїв.

    Наш брат зовсім інший і характерний тим, що через заздрість може втопити в ложці води і рідного. Щоб такого не траплялось, над цим якраз потрібно працювати особисто і виховувати характер в собі.

    Щоб створювати щось подібне, спочатку необхідно добре зважити на всі позитивні і негативні моменти, зупинитись на найбільш правильному варіанті, а потім вже приймати конкретне рішення. А у нас, на жаль, часто все робиться на гарячу голову...

    А що ми можемо створити в інших країнах? Так це своєю працею та поведінкою прагнути того, щоб з нами всюди рахувалися, як слід, і поважали нас. Тоді, звичайно, будуть прислухатися до наших порад, прохань, вимог тощо. І завжди підуть нам назустріч, звичайно, в межах дозволеного законодавством тієї чи іншої країни.

    – Чи українці з діаспори мають бути включені в політичне і економічне життя України?

    Безумовно, повинні. Принаймні велика кількість діаспори різних країн світу має українське громадянство. Великою шкодою для України є те, що вона втратила великий трудовий та інтелектуальний потенціал, і це є наш спільний біль та вина попереднього керівництва держави. Сюди поїхали далеко не останні люди, і дуже прикро було чути ганебні слова колишнього Президента України Леоніда Кучми, що з України втекли головним чином алкоголіки та повії і ті, хто не хотів працювати.

    Я погоджусь тільки з тим, що виїхали ті, хто не хотів працювати задарма. Але посудіть самі: чи міг виїхати з України приречений п’яниця? Де б він міг знайти на це кошти? Хто б йому навіть позичив? Можливо, і мали місце поодинокі випадки, але в цілому це зовсім не так.

    Аналізуючи українську діаспору в світі, можна зрозуміти, що чимало представників нашої нації досягали вершин як політики, так і економіки в інших країнах, де вони проживали. Варто тільки згадати колишніх: Генерал-Губернатора Канади Рамона Гнатишина чи Прем’єр Міністра Франції П’єра Береґуа. То хіба не могли ці люди досягти таких висот і на своїй історичній Батьківщині? Адже Україна своєю економічною і політичною ситуацією не може рівнятися ні до Канади, ні до Франції.

    – При інвестуванні української економіки чи мусить мати українська діаспора пріоритет перед іноземними інвесторами?

    – Чому ми повинні мати пріоритет? Тільки тому, що ми – українці? Інвестиції – це не пожертвування. Для вкладення іноземних інвестицій необхідне виключно єдине законодавство, для закордонних інвесторів. Тут права для всіх мають бути однакові, не заглядаючи нікому в паспорт, якої нації він є, і не дивлячись на його національне походження.

    – Чи існують в Іспанії українці, які досягли успіхів у політичному, суспільному житті країни чи бізнесі? Можете назвати прізвища цих людей?

    – Українська діаспора в Іспанії ще дуже молода, і тому ми ще не можемо бачити якісь яскраво виражені постаті на політичному небосхилі країни. Не багато і тих, хто має вже іспанське громадянство. Та згодом, я впевнений, такі фігури з’являться, як це сталося в тих країнах, де українська діаспора вже має багатолітню історію, приміром в США, Канаді, Австралії, Аргентині, Бразилії, Франції, Велкобританії, Німеччині, Бельгії.

    Бізнесменів тут знайдеться немало. В основному це представники середнього і дрібного бізнесу, які мають власні магазини, кафе, ресторани, телефонні переговорні пункти. Та є серед них успішні і керівники фірм та підприємств.

    Можу назвати Івана Доманчука з Барселони, Ігоря Гребенюка з Таррагони та Михайла Беня з Мадриду. Особливо хочу виділили останнього. Уродженець Вінницької області, випускник Київського держуніверситету, професійний журналіст вдало знайшов своє призначення на керівній ниві, зараз працює координатором будівельної фірми „HERMES DI., SL.". Працює успішно, завжди допомагає громадським організаціям та і окремим українцям, що потребують допомоги. При цьому робить це гідно, ніколи не трясеться над копійкою.

    Хочу згадати ще раз і Василя Борсука. Він також підприємець, займається вирощуванням кролів, має велику власну ферму і завжди іде на поміч українським громадським об’єднанням в фінансовому плані.

    – Скоро кінець навчального року, і деякі випускники будуть задумуватися про навчання за кордоном. Чи є перспективи для української молоді щодо навчання в Іспанії?

    – Перспективи української молоді стосовно навчання тут великі. Адже вже сьогодні велика кількість молодих українців навчається в найрізноманітніших студіях Іспанії. Щоправда, більшість з них раніше навчались в загальноосвітніх школах і вже досконало опанували іспанську мову. Взагалі, в іспанських школах навчається дуже велика кількість дітей. І, судячи по відгуках, особливо викладачів, стає зрозуміло, що українські діти зовсім не відстають від своїх іспанських однолітків, а в деяких компонентах навіть перевершують їх. Особливо це стосується гуманітарних дисциплін.

    Тому можу порадити всім молодим українцям, яких цікавить навчання в Іспанії: ви не помилитеся, якщо оберете Іспанію місцем здобуття свої освіти. Адже і умови, і рівень викладання вас влаштує. Та і диплом пізніше також, звичайно.

    – І наприкінці про ІV Всесвітній Форум Українців, що готується на серпень цього року. Чи будете брати участь? Що будете пропонувати? Які зміни на краще очікуєте?

    – У серпні будуть проходити два заходи, практично один за другим, в Києві. Це – IV Всесвітній Форум Українців та чергові Річні Збори Ради Директорів Світового Конгресу Українців.

    Я мав честь бути учасником попереднього Форуму, що проходив 5 років тому. Цю подію з приємністю згадую і по сьогодні, саме там я зміг познайомитись і встановити міцні, добрі стосунки з багатьма своїми колегами та однодумцями за кордоном. Саме тоді у мене виникла ідея за власною ініціативою поїхати в Португалію і заснувати нам українську громадську інституцію. Я щасливий, що Бог мені допоміг в цьому, і мої плани звершилися. Я вдячний Богові за це.

    Безумовно, хотів би взяти участь і в роботі цьогорічного Форуму, але, можливо, мені і не вдасться. Справа в тому, що не відомо, скільки ще буду очікувати на необхідні мені документи тут. Не секрет, що в Іспанії також дуже бюрократична система законодавства, і тут дуже довго тягнуться такі речі. А у мене якраз існує проблема з отриманням візи. Тому зараз важко говорити, вдасться мені до серпня все налагодити чи ні. Покаже все час, а я надіюсь на краще. Але однозначно, цього року я поїду на Україну, бо вже більше чотирьох років там не був.

    Пропозиції у мене завжди знайдуться, головне – зустрітись там із старими і новими друзями, поспілкуватися з ними, встановити нові контакти, які в майбутньому можуть перерости в плідну співпрацю і принести користь українському народу та українській державі. Я завжди був і залишаюсь оптимістом і завжди очікую кращих змін у всьому.

    І добре знаю, що ще не вечір, ще не пізно, ще, сподіваюсь, вистачить життя.

    Автор:  Маріанна Галуза
    Источник:  За матеріалами ХайВей

    01.06.2006
    info
    Обмен кнопками
     
    Правовая информация Авторские права Политика конфиденциальности